АНТИ-ГЕТЬМАНЩИНА
АНТИ-ГЕТЬМАНЩИНА PDF Друк
Статті - Історія
Вівторок, 03 листопада 2009 11:20
Присвята 90-о річчю визволення Білої Церкви
Станіслав Костецький,
Студент-історик, КДУ ім..Шевченка
Серпень 1919 року. Україна очищається московських червоних окупантів. Крім регулярних петлюрівських військ, воюють повстанці отамана Зеленого. Повстанці воюють не за наказом, а за велінням серця (і за трофеї—незламна традиція кожної війни).

Петлюрівці наступають на Київ через Білу Церкву. Що ближче до Києва, то шаленіший опір чинять красногвардійці (червона банда) Троцького. Не дрімають інші московські окупанти—білогвардійці (біла банда) Денікіна. Білогвардійці мали свою агентуру по всій колишній російській імперії, зокрема в петлюрівському Генеральному штабі.

   Жорстокі бої розгорілися за Білу Церкву. Петлюрівці не можуть узяти місто. Червоні запекло обороняються. За наказом бандита-ленінця Троцького, білоцерківським большевикам йде підмога з Миронівни—бронепоїзди, гармати, кулемети…Петлюрівці в розпачі кличуть на підмогу отамана Зеленого. Він саме вертався до рідного Трипілля (на Дніпрі) з переможного рейду по Таращанщині.
   Зелений береться звільнити Білу Церкву за умови, що всі забрані у красногвардійців боєприпаси дістануться зеленівцям. Так і сталось. 25 серпня 1919 року в районі Ротка ленінці-троцкісти розбиті вщент. Зеленівці забирають трофеї, вирушають на Канів. А через день, 27 серпня, за наказом головного отамана Петлюри, Білу Церкву віддано денікінцям--без бою! Нічого дивного. Бо за цим сценарієм через три дні «звільнено» Київ. 30 серпня Петлюра відвойовує Київ у красних, а 31 серпня віддає столицю білим (Денікіну). Пізніше, у грудні 1919, Петлюра покине Україну. Але перед цим, у листопаді, Петлюра віддав полякам тимчасову столицю України—Кам’янець-Подільський. Петлюра загрібав жар руками Зеленого. Після взяття Білої Церкви і перед взяттям Києва, петлюрівський генерал Кравс доповів Петлюрі про контакт з білогвардійцями, переказав епітети, якими денікінці нагородили Головного отамана, і запитав про подальші дії. «Я пущу на них Зеленого»--відповів Петлюра (М. Ковальчук «Невідома війна 1919 року», розділ 2). Вочевидь Петлюра готовий нацькувати Зеленого і на вояків-петлюрівців. Бо якщо вороги (красногвардійці та білогвардійці) називали Головного отамана «земгусаром», «бухгалтером», «німецьким найманцем»…, то свої, петлюрівці, називали «уголовним отаманом» (В. Мороз «Україна в 20 ст.», розділ 11). Відомо, що петлюрівський начальник розвідки Чеботарьов розстріляв полковника Болобчана. Розстріляв без слідства, після 19 днів знущань. Петлюра бачив Болобчана своїм конкурентом. Большевицьке командування давало за вбивство Болобчана 50-тисячну винагороду. Ясно, що ці гроші отримало оточення Петлюри. Білогвардійський агент, начальник відділу закордонної преси петлюрівського Генерального штабу рапортував білогвардійському осередку в Польщі:«….за повстання проти гетьмана Скоропадського, Чеботарьов підвищений Петлюрою в полковники з поручників. Петлюра купив йому віллу в Швейцарії, щоб він міг спокійно лютувати і якщо буде небезпечно, то втекти»              (М. Ковальчук «Невідома війна 1919», розділ «Документи»).
Коли в листопаді 1918 Петлюра виганяв Скоропадського з Києва, першими увійшли до столиці саме зеленівці. Скоропадський наказав припинити вогонь, зрікся влади на користь петлюрівсько-винниченківської Директорії. Ще кілька днів тривали бої між зеленівцями та гетьманцями. Коли стихло, Петлюра «переможно» в’їхав до Києва.
Кажуть, Зелений був бандит. Але тоді й Олекса Довбуш, Устим Кармелюк, опришки, гайдамаки були бандитами.
   Сьогодні в «незалежній» Україні пошановані бандити, які вигідні окупантам. Совєтські партизани—справжні бандити. Їхніми іменами названі міста, вулиці. Зокрема Сидір Ковпак своїми діями провокував гітлерівців на репресії проти українців. Під час карпатського рейду ковпаківці воювали проти українців УПА. Совєтські партизани були складовою не совєтської армії, а Міністерства державної безпеки, по суті КГБ (Енциклопедія українознавства, стаття «Совєтські партизани на Україні»). Дисиденти називали КГБ (і називають СБУ) не інакше як КГБанда. Енциклопедія «Мова блатних, мова мафіозі» (редактор О.Хоменко) подає розшифровку «КГБ» злочинним світом: «КГБ—кодло государствєнних бандітов». Член цього кодла Сидір Ковпак після війни був міністром оборони і заступником голови Верховної Ради УРСР. Невдовзі Ковпака змістили інші бандити. Функції міністра оборони України перейшли до КГБ СССР. Свого часу отаман Зелений мав шанс очолити міністерство оборони України. Ясно, що уголовний отаман Петлюра не міг допустити цього.
Біла Церква вільна й незалежна в «незалежній» Україні. Від кого вільна? Чи не від патріотів?
   Свого часу в Білій Церкві стартувало антигетьманське повстання під проводом Петлюри. Потім насунули красні большевики з «братньої» Москви. «Герой» Петлюра не зміг звільнити Білу Церкву без допомоги «бандита» Зеленого. Але Петлюра зміг віддати звільнене (від красногвардійців) місто білогвардійцям красної Москви.
Через місяць, у жовтні 1919, колишній особистий секретар гетьмана Скоропадського Сергій Моркотун заявив у празькій газеті «Cause commune», що очолював у Києві масонську ложу, членом якої був Петлюра (академічне видання «Спогадів» Скоропадського, Коментарі). Моркотун—московський агент, до революції 1917р. був поліцейським. Не виключено, що Моркотун командував (як старший масон) Петлюрою в антигетьманському перевороті. Посада Моркотуна при гетьманові Скоропадському відповідає посаді Віктора Медведчука при президентові Кучмі. Чи треба говорити про Медведчука, як про агента Москви за умови, що Медведчук—кум московським царям і царицям: Володимиру Путіну та Світлані Мєдвєдєвій («Тиждень» 10-16 липня 2009р. ст.14-17).
   Чи треба говорити про «бандита» Зеленого на фоні «героя» Петлюри, якщо Петлюра був рядовим членом масонських лож, зокрема профранцузької ложі «Молода Україна» (професор Володимир Косяк, «Україна і Франція», розділ «Діяльність «Молодої України»»). Цю ложу очолював французький журналіст Жан Пєлісьє, який виконував вказівки французького посла в Росії—Нуленса. Франція і Росія—союзники в Першій світовій війні 1914-1918р. Перед війною французькі капітали в Росії були найбільші серед інших іноземних капіталів.